Знайомство з членами команди «Сила Людей» Тернополя – Петро Гурняк
Знайомство з членами команди «Сила Людей» Тернополя.
Петро Гурняк – волонтер, активіст, майданівець, батько українського фотокореспондента, бійця 24-го штурмового батальйону «Айдар», пластуна Віктора Гурняка, який загинув в російсько-українській війні.
«Там біля тополі калина росте,
Мамині очі чекають тебе,
Сива у розпачі плаче,
Сина все чекає – та в Бога вже його душа».
Це рядки з пісні «Біля тополі», яку виконує гурт «Еней». Вона стоїть на дзвінку в нашого співрозмовника Петра Гурняка, бо в Україні й досі триває війна, і ми не маємо права про це забувати.
Петро Гурняк родом з Гусятинщини. Навчався в Городницькій середній школі. В 1976 році пішов до армії.
У 1983 році працював водієм міністерства Нафтогазу в м. Боярка. Пригадує, що по всій країні їздив, возив бригади, які будували газопровід. Згодом працював водієм автобуса в санаторій-профілакторій «Веселка», який займався реабілітацією і оздоровленням дітей, котрі постраждали від Чорнобильської катастрофи . Спробував себе як приватний підприємець, займався роздрібною торгівлею в селі Городниця. Принципово не торгував спиртним, пивом та цигарками, бо дбав і дбає до сьогодні про здоровий спосіб життя громадян.
Коли почалася Революція Гідності, Петро допомагав як волонтер на майдані Тернополя, а потім поїхав до Києва.
«Було багато моментів, коли я хвилювався за здоров’я і життя сина, оскільки він був журналістом, а робота журналіста на Майдані – це завжди гарячі точки. Спочатку пішов у Михайлівський собор. Там була потреба в охороні. Та хотілося більше приносити користі. Пам’ятаю, дівчинка-медик покликала допомогти. Так я з нею, взявши ноші, медикаменти, мішки в руки і пішли в Український дім облаштовувати медпункт. Там і залишився. Потім я перейшов у 24-ту сотню, разом ми організували медичний пункт. То я і охоронцем був, і медикам допомагав. По всім Майдані був…»
Син п. Петра – Віктор, працював тоді на Майдані фотокореспондентом, висвітлював події.
Коли після Майдану почалася війна, Віктор як волонтер збирав кошти і закуповував необхідні речі, допомагав із транспортуванням і самостійно доправляв вантажі, забезпечуючи необхідним спорядженням бійців «Айдару» та інших батальйонів у зоні АТО. У вересні 2014 року Віктор й сам пішов служити добровольцем до батальйону «Айдар». Та живим додому вже не повернувся…
Загинув о 10:10 ранку 19 жовтня 2014 від мінометного снаряду, коли під обстрілом вивозив поранених у районі 32-го блокпосту поблизу селища Сміле Слов’яносербського району Луганської області.
Та людина живе доти, доки її пам’ятають. Аби зберегти пам’ять про Віктор, його близькі та друзі ініціювали відкриття в місті скверу волонтерів ім. В. Гурняка, де стоїть стела з його силуетом. 3 червня 2015 року на фасаді Технічного коледжу ТНТУ (на вул. Леся Курбаса) встановили й освятили пам’ятну дошку Вікторові Гурняку. Виставка світлин «Від Майдану до Війни» Віктора Гурняка побувала в багатьох містах України та Світу, серед яких Канада, Польща, Німеччина, США (Чикаго).
Живе не лише пам’ять, а й справа, яку почав Віктор Гурняк. Її продовжує його батько – Петро. Він й до сьогодні знаходить записники сина з волонтерськими нотатками. Дехто телефонував до нього зі словами подяки.
Петру Гурняку вдалося відправити більше ніж 27 тон допомоги на Схід: від військового оснащення,медичних препаратів до їжі та речей першої необхідності для населення Луганської та Донецької областей, яку передала «Українсько-Словацька ініціатива».
«На передову я їздив часто і сам. Знаю волонтерів із усієї Східної України, їм багато відправляв допомоги поштою, а деколи через волонтерів. Як можна, будь-яким способом, аби тільки доставити в госпіталі та на передову. Зараз армія забезпечує хлопців. Те, що їм потрібно досі, так це відчуття, що про них пам’ятають, поважають. Домашні вареники, печиво вони з радістю приймають. Дуже цінують листи від дітей. Багато хлопців носять їх за пазухою, потім, коли повертаються, шукають авторів, дякують особисто!».
Петро Гурняк і до сьогодні займається волонтерською справою. Не може зупинитися й не робити нічого для тих, хто захищає наш спокій та мир, віддають життя за це. В тому числі робить все це в знак пам’яті про сина…
«Ось кажуть «двохсотий». Та це ж чиєсь життя. Тут треба писати, говорити про людину. Для мене назва «двохсотий» дуже недоречна. Бо в того «двохсотого» є ім’я, родина, діти, дружина. Якщо взяти за період війни вже понад 13 тисяч людей загинули. Та це ж не точні цифри. Скільки ще зникли безвісти? Скільки померли в лікарнях?», – каже Петро Гурняк.
Вистачає сил Петру залишатися небайдужим до розвитку рідного Тернополя. У громадській організації «Сади ветеранів АТО», в якій п. Петро є одним із засновників, працює безкоштовно, щоб бійці мали не просто «голу» ділянку, а облаштовані комунікації поруч, щоб хлопці та дівчата могли адаптуватися до мирного життя тут, мати свій затишний куточок. З ціллю робити більше добрих справ Петро Гурняк вступив до партії «Сила Людей».
«Я добре знаю багатьох партійців «Сили Людей» в Тернополі, деякі з них були близькими товаришами для мого Віктора, як от Іван Сороколіт. Минулого року я погодився бути довіреною особою в Івана на позачергових виборах до Верховної Ради. Згодом вирішив долучитися до команди й сам. Там хороші, порядні люди, і не байдужі, що дуже важливо. Я вірю і мрію, що не тільки наш Тернопіль буде прекрасним, але і розвиватиметься вся Україна».