Вічна пам’ять усім, кого торкнулася кривава рука диктатора!

Щороку у третю неділю травня Україна відзначає День пам’яті жертв політичних репресій.

Згадуємо про тих людей, яких вирішив стерти сталінський режим, під крилом так званого «великого терору», що розпочався в 1937 році.

Щоб зрозуміти усі масштаби кампанії по знищенню українського народу, варто прокрутити в голові число 563. Саме стільки наших земляків в Києві 19 травня 1938 року розстріляли у в’язницях НКВД. Цей день називають «найкривавішим». Та було багато інших днів…

Розстріли, як правило, проводилися на подвір’ях в’язниць, у підвалах НКВД або безпосередньо перед похованням. Спочатку для масових поховань відводилися спецділянки цвинтарів. У пік репресій з метою приховати масштаби злочину енкавидисти змінили цю практику. У фруктових садах, парках, приміських лісах викопувались траншеї для поховань, часто трупи засипалися негашеним вапном.

Найбільшим на території України є Биківнянське поховання жертв сталінських репресій. Вдалося встановити імена понад 19 тисяч розстріляних громадян.Зазвичай «кати» були стабільними. Вбивали пострілом у потилицю або в перший шийний хребець із револьверів системи «Наган». Він вважався точним, безвідмовним та достатньо потужним для завдання смертельного поранення.

Під «приціл» потрапляли не лише так звані «вороги народу», а й їхні родини. Дружини та чоловіки підлягали обов’язковому арешту, діти до 15 років передавались у спеціальні дитячі будинки.

Члени сімей «ворогів народів», засуджених до розстрілу, підлягали примусовому переселенню у внутрішні області СРСР. За період Великого терору на території УРСР, за оцінками істориків, було засуджено 198918 осіб, з яких близько двох третин – до розстрілу. Решту було відправлено до в`язниць та таборів.

Вічна пам’ять усім, кого торкнулася кривава рука диктатора! Не забудемо! Не допустимо знову!