Юліану Бачинському 150
Тернополяни завжди займали і займають провідні місця у боротьбі за українську державність.
Тому зовсім не випадковим є той факт, що першим, хто заявив та обґрунтував необхідність незалежності українського стану та створення національної держави, був саме наш земляк Юліан Бачинський, 150-ліття від дня народження якого виповнюється сьогодні.
Народився Юліан 28 березня 1870 року в Новосілках на Підгаєччині (нині Тернопільської області). Навчався у Львівській гімназії з німецькою мовою викладання (1880—1882), Дрогобицькій реальній гімназії ім. Франца Йосифа (1882—1883). Закінчив Академічну гімназію у Львові (українську; 1890), того ж року вступив на правничий факультет Львівського університету (1894 року перервав навчання через однорічну військову службу, яку відбув у містах Їглаві та Пешті).
Після закінчення університету (ймовірно, 1895) проходив практику в адвокатських конторах Львова. Навчався у Берлінському університеті.1890—1897 — один із провідних діячів Русько-української радикальної партії (РУРП).У 1895 році Юліан Бачинський опублікував книгу “Ukraina Irredenta” і став першим, хто обґрунтував потребу створення української самостійної соборної держави під гаслом “Вільна, велика, політично самостійна Україна, одна, нероздільна від Сяну по Кавказ!”.
При цьому він усвідомлював величезну цінність національної держави для народу, оскільки “остаточною метою кожного народу є не держава, а його, можливо, найкращий, свобідний культурний розвиток”, однак держава — це “наймогутніший засіб до цього, і саме як таким засобом всі народи так дорожать нею”.Також у своїх працях він підняв питання про зв’язок соціальної і національної проблематики українського народу, а також дуже фахово і ґрунтовно подав своє бачення економічної системи української держави, за яку боровся.
Свою працю “Ukraina Irredenta”, яку видав у віці 25 років, Юліан Бачинський розпочинає з аналізу проблеми української еміграції. Справа в тому, що на той час із Галичини і Буковини, в пошуках кращого життя, виїхало більше як пів мільйона українців, це у відсотковому співвідношенні не густо заселеного краю, було дуже великою кількістю, що сильно підривало перспективи утвердження українського стану.
І Бачинський аналізує причини такої масової еміграції, першочергово звертаючи увагу на економічне становище краю який, в складі Австро-Угорщини, був не просто поневоленою частиною імперії, а був економічною периферією, відсталою та занедбаною провінцією, яку використовували виключно як сировинну базу для викачки природних ресурсів і найму дешевої, некваліфікованої робочої сили. Потрібно зауважити, що тоді Галицький край був потужним постачальником кам’яного вугілля і нафти, поклади якої були одними з найбільших серед розвіданих запасів.
На той час Галичина спокійно могла стати промислово розвиненим і модернізованим краєм, люди якого користали б з усіх соціально-економічних благ такого становища, якщо би мала власну державність. Адже імперська політика була направлена на те, щоб лише викачувати ресурс, але не допустити створення заводів, фабрик, переробної промисловості, індустріальних поселень, які б могли перерости у великі розвинені міста.
З цього приводу Юліан Бачинський робить кілька висновків:> перше – це те, що в умовах глобальної, імперської економіки, завжди існуватимуть розвинуті центри і абсолютно відсталі периферії, а що найгірше, інколи це можуть бути не просто економічні, але і національно-економічні периферії;> по-друге – він робить висновок, що в таких умовах поняття класової солідарності абсолютно не надається до реалізації, адже представнику пануючої нації, або представнику розвинутої економічної зони, абсолютно начхати, як живуть його класові товариші в інших регіонах імперії.
І виходячи з цього Бачинський робить головний висновок, що поняття соціальної справедливості можна реалізувати лише в умовах національної держави, де ДЕРЖАВНІСТЬ Є, НАЙПЕРШЕ, ІНСТРУМЕНТОМ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ.
У працях Бачинського є ще багато висновків, порад і “рецептів”, які дуже актуальні в наш час, коли під загрозою економічний і державний суверенітет України. Шкода, що сьогоднішні можновладці вкрай рідко цікавляться класикою української політичної думки.