Знайомство з членами команди «Сила Людей» Тернополя: Олена Прохира
В Олени Прохири варто повчитися терпіння, мудрості та оптимізму. Любляча дружина та мама чотирьох діточок, голова одного з первинних осередків Сили Людей Тернополя – Олена пішла в політику перш за все, аби показати, що чужих дітей не буває. Тим паче, якщо це стосується особливої малечі, яка потребує додаткової уваги та опіки.
«Я довго вагалася, чи вступати в партію. Звикла до всього ставитися з недовірою», – щиро зізнається Олена Прохира. – Та все ж розумію, що треба міняти систему зсередини, що один в полі не воїн».
Олена жартує, що її вже впізнають усі працівники дитячої поліклініки, соцзахисту, управління освіти тощо. Її 12-річний син – сонячний хлопчик, у нього синдром Дауна, тому з проблемами дітей з інвалідністю стикається особисто і щодня.«А ще з байдужістю, зверхністю і навіть агресією чиновників – людей, які повинні опікуватися такими дітьми, відповідно до своїх службових обов’язків. І так, на жаль, в будь-якій сфері. Крім того також спілкуюся з батьками інших особливих дітей і розумію, що проблем і недопрацювань у нашому місті ще дуже багато.
Це забезпечення санаторно-курортним лікуванням, технічними засобами, ліками, повноцінною реабілітацією і тощо. Наприклад, лише віднедавна почали видавати підгузки дітям з інвалідністю, у яких є така потреба, і то поки лише по 1 в день. Хоча відповідна постанова кабінету міністрів прийнята ще в 2009 році.
Зараз у місті перестали безкоштовно забезпечувати потребуючих інсуліном. А це все непосильний фінансовий тягар для людей. Так, добитися чогось дуже складно і більшість опускають руки, не хочуть сваритися, тратити свій час і нерви. Але я так не можу. І не тому, що хочу мати якісь особливі вигоди чи переваги для свого сина чи своєї сім’ї. Напевно, маю загострене почуття справедливості, я максималістка.
Вважаю, що закони писалися не просто так і виконуватися повинні обов’язково. У будь-якій сфері»,- щиро розповідає Олена Прохира. Залишати людей з інвалідністю на одинці з їхніми проблемами, не забезпечувати найнеобхіднішим і передбаченим законодавством – це просто злочин, вважає жінка.
«Україна підписала і взяла на себе обов’язок виконати конвенцію про права осіб з інвалідністю ще у 2010 році. Нам ще дуже далеко до цивільних країн, проте багато “правильних” законів вже прийняті, хоча на ділі вони практично не виконуються. Зараз у зв’язку з децентралізацією фінансуватися соціальна сфера повинна з місцевого бюджету, та місцева влада не дуже цим заморочується»,- каже жінка.
Власна історія життя спонукала Олену вивчити не лише всі нюанси діагнозу сина, а й законодавство, що мало б опікуватися такими дітьми. Враження, що більшість владних структур працюють проти людей з інвалідністю, спонукало Олену Прохиру піти в політику. Олена Прохира отримала освіту за спеціальністю «Бухгалтерський облік та аудит». Працювала у банку. Після одруження відкрили з чоловіком власну справу, зайнялися бізнесом: спочатку кіоск на ринку, згодом невеличкий магазин.
Та після народження діточок присвятила себе їм. Найбільше уваги, звісно, потребує 12-річний Славік. «Зазвичай діти ростуть та розвиваються само по собі, а тут кожен рух, кожен звук – це кропітка та нелегка праця як дитини, так і батьків та педагогів»,- каже Олена. – Коли син пішов до школи, ми стикнулися з недосконалістю системи освіти для особливих дітей. Інклюзія, в будь-якому випадку на той час, була ще не до кінця продумана. Після року навчання сина в загальноосвітній школі довелося перевести його у спеціальну. А тут ще та “совдепія”: і в навчанні, і в умовах, і, на жаль, в головах…
Туалети без перегородок, напівзруйнований спортивний майданчик, відсутність гарячої води. Від дітей досі ховають туалетний папір і мило, замість того, щоб навчати їх самостійності. Та головне це навчальний процес. Діти усі складні, з різними особливостями і характерами. А в класі працює лише 1 вчитель, без асистентів і помічників. Я особисто своїми чисельними зверненнями до дирекції школи і управління освіти добилася введення посади помічника і зрештою сама пішла працювати в школу. Мій чоловік сам ставив бойлер у туалеті, за власні кошти ми закупили дозатори для мила.
Найгірше, що будь-які пропозиції і зміни на краще наштовхуються на величезний опір»,- продовжує Олена. «Сила Людей» для Олени Прохири – це можливість допомогти, бо чудово знає, як це складно ставити на ноги особливу дитину. «За мене ніхто битися не буде. Переконана. Простий приклад. Три роки тому я записалася на прийом до міського голови. І до сьогодні моя черга не підійшла… Мабуть, є на то причини. У минулому році я подавала проект на громадський бюджет міста, який мав назву “Розширення та модернізація центру соціальної реабілітації дітей з інвалідністю”.
Це теж важлива проблема на сьогоднішній день: маленьке, непристосоване приміщення, яке давно потребує капітального ремонту. Та й діти чекають своєї черги на реабілітацію по 9 місяців. Проте комісія навіть не допустила мій проект до голосування через надумані причини і з грубим порушенням регламенту.
Концепція ж партії «Сила Людей» для мене близька, цікава та зрозуміла. В нашій команді є люди, які як і я виховують, особливих дітей. Думаю, разом ми зможемо більше, ніж просто стукати в порожнечу провладних кабінетів»,- переконана Олена Прохира.